«Раніше удари отримував Ігор, тепер обливають брудом мене», – Степан Івахів

0
0
«Раніше удари отримував Ігор, тепер обливають брудом мене», – Степан Івахів
Більшість нардепів, попри те, що обиралися від різних округів у різних районах Волині, люблять брати активну участь у публічних заходах Луцька. Пліч-о-пліч з чиновниками перерізають стрічки, сидять у перших рядах на концертах, вручають дипломи на урочистостях… Натомість «ковельського» нардепа Степана Івахіва не так часто можна побачити в офіційному житті обласного центру. Чого не скажеш про округ, де за пʼять років обʼїздив усі села.

Тим не менше, саме Степана Івахіва називають однією з ключових осіб, які впливають на події, що зараз розвиваються у Луцьку. У тому числі – на політичні, основною з яких є – боротьба за порожнє крісло мера…

Якою насправді є роль Степана Івахіва у цій неоголошеній політичній війні, чому настільки категорично виступає в опозиції до волинського УКРОПу та Ігоря Палиці, як «Континіум» переживав смерть Ігоря Єремеєва, хто і в кого вкрав спадщину і навіть про бокс на Місяці – в ексклюзивному інтерв’ю виданню «Волинь24».


ПРО БЮДЖЕТНИХ «РІШАЛ», ПЕРЕРІЗАНІ СТРІЧКИ І УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО

– Волинь – єдина область в Україні, яка розпочала рік без прийнятого бюджету. Як вважаєте, чому так сталося?

– Я не можу до кінця зрозуміти, як працює обласна рада. Чи вони чекають, поки приїде голова ради, бо він не на місці? Чи просто не можуть між собою поділити кошти, які хочеться подерибанити? Може, я помиляюся, але інших причин я не бачу.

Чому не можна виділити гроші сьогодні на одне село, завтра – на інше? Хіба Волинь від цього постраждає? У мене на окрузі ніколи таких питань не виникає. Я працюю з сільськими, районними радами, районними адміністраціями і обласною адміністрацією. І у нас жодного разу не виникло питання, куди ми маємо направляти кошти.

Сільрада каже: у нас є стільки грошей, можемо зробити оце. Ми зі свого боку дивимося, скільки можемо залучити із субвенції, яку я притягнув на округ. Якщо вдається, щось беремо із районного бюджету, якусь частину виділяємо із фонду «Патріоти Волині». Мета – одна: щоб на виході була «квітка», щоб закінчили якийсь об’єкт і він міг служити людям, а не стояти довгобудом.

Раніше як було? Сільський бюджет щось фарбує, районний – щось латає, обласний – ще кудись направляє гроші, а в результаті – купа недобудов, напіврозвалених об’єктів… А сьогодні ми працюємо злагоджено і кожну справу доводимо до кінця. Ми рахували, що за останні два роки на території 21 округу відкрили дві школи, збудовані «з нуля», п'ять нових дитячих садочків, сім додаткових груп в існуючих садках, п'ять сільських клубів і три ФАПи. До речі, це більше, аніж за останні 15 років! Нам вдалося організувати таку роботу зі всіма гілками влади в незалежності від їх політичних прапорів. Ми довели, що коли мова йде про добробут громади політика має відходити на задній план.

Тоді в чому причина, що не можуть прийняти обласний бюджет? У мене – одна відповідь: в персональному зиску, який шукають депутати.

– В стінах обласної ради уже кілька разів звучав докір, що нардеп Івахів не приходить на їхні засідання…

– А для чого мені приходити? Орган, в якому я працюю – Верховна Рада. В обласну раду я можу прийти хіба як гість. Якщо треба моя допомога – то я завжди готовий допомогти, як народний депутат – якщо це на користь Волині. А якщо вони хочуть влаштувати в раді політичний спектакль, то це - без мене. Я і у Верховній раді не беру участь в політичних іграх.

Із депутатами обласної, районної ради ми зустрічаємося не в сесійних залах, і не в моєму кабінеті, а – в селі. Там, де ми мксимо бути, щоб вирішувати конкретні питання.

– Вже більше п’яти років ви їздите по селах і маєте можливість спостерігати, як там живуть люди. Українське село змінюється?

– Якось після Майдану ми говорили про село і одна людина сказала цікаву думку: «А в селі як? В селі все нормально. Як було погано, так і є…» На жаль, в цьому сарказмі є гірка правда.

Я не хочу виглядати політиканом та безапеляційно бачити одну лише «зраду», як зараз прийнято казати. Так, я бачу, що нарешті влада почала вкладати кошти в сільську інфраструктуру та соціальні об’єкти. Я бачу, що трохи підняли зарплату бюджетникам. Не набагато, але підняли. Я бачу, що значно збільшили свої прибутки великі агрохолдинги. Децентралізація дає реальне збільшення місцевих бюджетів та значно збільшує можливості для розвитку громади.

Але я не можу не помічати, як в тих самих бюджетників одну статтю в заробітній платі підвищили, але іншу статтю урізали. І підвищення стає вже не таким відчутним. Я не можу не помічати, як новостворені ОТГ отримують менше, аніж їм мали б виділяти з державного бюджету. Я не можу не помічати, що робочих місць на селі більше не стає.

Я завжди казав на зустрічах з людьми в селах, що влада не створить робочі місяця на селі. Це може зробити лише бізнес. Але для цього влада має створити необхідні умови, щоб приватний бізнес на селі розвивався. Нажаль, жодна влада ще не повернулася обличчям до села. І в цьому є й частина моєї провини, бо я народний депутат – представник в найвищому законодавчому органі.

Хоча я і не є членом більшості, а отже не можу впливати на формування порядку денного Верховної ради та виносити в сесійну залу ті закони, які сьогодні потрібно прийняти для розвитку приватного підприємництва на селі. Таких законопроектів у Верховній раді зареєстровано вже більше десятка. І я залюбки їх підтримаю своїм голосом. Але ж винесіть їх до сесійної зали, панове керівники фракцій. Виділіть хоча б два сесійні дні на законопроекти для розвитку села. Тим більше, що перші кроки на зустріч селянам уряд вже зробив, коли передав землі за межами населених пунктів в управління ОТГ та затвердив урядову програму дотацій приватним власникам великої рогатої худобу. Так зробіть ще один крок – законодавчий. Ви ж маєте бути зацікавлені в заможному селі.

ПРО ЛУЦЬК БЕЗ МЕРА, УКРОП І «НАЇЗДИ»

– Після смерті міського голови в Луцьку – гостра боротьба за владу. З одного боку – опозиційний до Миколи Романюка УКРОП, з іншого – колишня команда Романюка, яку часто повʼязують з вашим імʼям і навіть умовно називають «Континіум». Яка ваша роль в цій війні за владу?

– Свою роль мені оцінювати важко. Погодьтеся, будь-яка людина, яка має авторитет, здатна впливати на ті чи інші процеси. Певний авторитет на Волині є і в мене.

Якою була моя позиція після смерті Миколи Романюка? Надзвичайно проста: мали призначити вибори. Але УКРОП вирішив по-іншому. Страхом і ресурсом вплинув на певних депутатів, сформував більшість і захопив владу. Всупереч народній волі. І це їм потрібно було для того, щоб отримати доступ до бюджету і за гроші міста популяризувати свою команду і свого кандидата. Ну, і ще трохи з бюджету «класти на кишеньку».

Яку роль грав УКРОП при Миколі Ярославовичу? Вони були в опозиції і паплюжили кожен його крок. Завадити роботі не могли, тому просто паплюжили. У день похорону Романюка в іншому кінці міста УКРОП вже збирав депутатів і пропонував перейти в їхній табір – щоб поміняти владу. Але хіба не люди мають обирати владу? Адже у 2015 році лучани обрали міським головою Миколу Романюка, а не представника УКРОПа.

В Романюка була команда. Програми, які він розпочав, робили конкретні люди. Може, вони мало піарилися, але працювали. І я їх добре знаю.

Ми тісно працювали з Романюком. Тільки виникали якісь питання, якісь затримки з виплат, він зразу писав смс чи телефонував, і я – як народний депутат – намагався вирішити проблему на державному рівні… Я навіть жартував, що має вже мене взяти в заступники на півставки…

– Як оцінюєте цей рік, протягом якого УКРОП керував містом?

– Можу провести паралель з бізнесом: якщо в компанії, де організована робота, все керівництво відправити в відрядження на рік, працівники середньої ланки будуть працювати і за цей час нічого не зміниться. Десь через рік вже почне загинатися. Так само і в місті: лідера немає, проте робота йде...

Але, з іншого боку, розвитку немає. Я точно знаю: якби Микола Ярославович був живий, Луцьк розвивався б. Бо він мислив не категоріями ямкових ремонтів, а мав стратегічні плани: що робити з водоканалом, теплоенергетичною галуззю, міським транспортом, комунальною сферою, освітою тощо...

– Є кілька версій, чому досі не призначили вибори. З одного боку кажуть, що команда БПП не має сильного лідера, з якого б вийшов прохідний кандидат. З іншого боку, що насправді УКРОПу така ситуація вигідна, бо вони вже – при владі, і нічого змінювати не хочуть…

– Звісно, УКРОПу вигідно залишатися біля влади, бо їхні кандидати поки не мають достатнього рейтингу і тому їм на руку максимально популяризувати себе за кошт міського бюджету.

А що стосується позиції БПП, я ні з ким про це не спілкувався… Можу розповісти тільки про свою позицію. Голосувати за призначення виборів в Луцьку, поки містом керують люди, які отримали владу незаконно (а це підтвердили вже два суди) – особисто я не буду. Я вважаю, що влада у місті повинна стати легітимною – і тоді провести вибори.

– Ви знайомі особисто з Ігорем Палицею?

– Звичайно. Ми одночасно починали бізнес у Луцьку…

– А коли почалися конфлікти, протистояння?

– При житті Ігоря Мироновича я мало займався політичними питаннями, більше – бізнесом і депутатською роботою. Відповідно, брудом обливали Єремеєва. Цікаво, чи тепер взявся б хтось сказати, що за свого життя Ігор Миронович пролобіювув якусь свою людину в владний кабінет, сів на якісь фінансові потоки, контролював щось? Ні одного факту. Але він впливав на те, що відбувалося на Волині, бо мав авторитет.

Коли Ігоря Мироновича не стало, УКРОП і їхні «працедавці» вирішили, що отримали таку собі монополію на Волинь і можна тут творити, що заманеться. Сідати на фінансові потоки, ставити мера без виборів, привласнювати надра… Але вийшло так, що Степан Петрович Івахів сказав: стоп, зачекайте. Я теж живу на Волині і закривати очі на те, що ви робите, не збираюсь. У нас не мають палитися автомобілі, палитися ресторани, у нас не повинні бити і залякувати людей… Адже всі ми розуміємо, чому так відбувається.

Звичайно, опір їм не подобається. Тому і обливають брудом тепер мене. Хочуть, щоб я здався, зник з Волині. Але насправді це вже не проблема нашого регіону. Політики в цілій Україні бояться монополії влади УКРОПу на Волині. Бо всі розуміють, що тоді буде безпрєдєл…

ПРО «КОНТИНІУМ» БЕЗ ЄРЕМЕЄВА, СПАДКОЄМЦІВ І СПАДОК

– Як «Континіум» переживав втрату одного із лідерів? З точки зору бізнесу.

– Перш за все, для мене це втрата не бізнесова. Це втрата близької людини...

А що стосується бізнесу, то зрозуміло, що якби Ігор був живий, все б рухалося набагато ефективніше. Він був надзвичайно енергійною, креативною людиною, яка завжди рвалася вперед. Двоє – завжди краще, ніж один.

Ставити зараз оцінки, як компанія впоралася без Ігоря Єремеєва – трохи рано. Нехай пройде хоча б п’ять років, тоді будемо бачити.

А стосовно життя «Континіуму», то ще коли ми пішли працювати народними депутатами, вибудували роботу компанії таким чином, щоб 99,9% питань замикалося на рівні менеджменту. За собою залишили стратегічні питання, зокрема, питання розвитку.

– Найпомітнішим вашим бізнесом для лучан є торгово-розважальний комплекс «ПортСіті». Чи плануєте розвивати цей напрям?

– Незабаром буде повне оновлення гіпермаркету «Там-Там». Могли б уже розпочати роботи, але вирішили, що до новорічних свят не варто. Туди зайдуть серйозні інвестиції. Всередині повністю усе замінимо, зробимо більш сучасним.

Ще одна справа, над якою працюємо – аквапарк, який буде поруч із «Там Тамом». Це – непростий проект з великими ризиками на окупність, але я дуже хочу, щоб в Луцьку був аквапарк. Зараз ми на етапі проектування. Над проектом працює іспанська фірма, на це піде ще якийсь час. А будівництво розпочнемо відразу, як тільки українські банки відкриють кредитування.

– Пам’ятаю, ще на похороні в Ігоря Єремеєва деякі народні депутати офіційно давали коментарі, що починається боротьба за «Континіум», що конкуренти вже шукають способи, як напасти, поглинути… Це дійсно відбувалося?

– Бажання послабити «Континіум» як конкурента і боротьба за це існувала завжди. Нікуди не ділася і, мабуть, не скоро дінеться. Але раніше весь удар опонентів був направлений на Ігоря, бо він був більш публічним. Сьогодні цей удар перенаправили на мене.

Механізми використовувались різні, не хочу піднімати історію. Сьогодні використовують колишню дружину Єремеєва. Раніше використовували інших бізнес-партнерів. Але тоді не вийшло, і цього разу не вийде.

– Тетяна Єремеєва стверджує, що в ситуації зі спадком її обділили, хочуть обікрасти…

– Якщо її хтось обікрав, то зробили це – її діти. Саме вони є спадкоємцями. Сьогодні всі реєстри є відкритими, і можна перевірити, що імена Романа і Софії Єремеєвих є серед засновників фірм. Саме діти є власниками всіх активів Ігоря Єремеєва.

Оскільки Софійка є неповнолітньою, опікуном є її мама, і саме вона опікується часткою акцій дочки.

А ціль, яку переслідують конкуренти, використовуючи Тетяну Вікторівну – дешево купити долю в компанії. І при цьому спаплюжити імʼя Івахіва, щоб у мене опустилися руки взагалі цікавитися, чим живе Волинь.

Якщо в першу ціль не вірять навіть вони самі, то паплюжити – легше всього. Але моя позиція дуже проста: мені вистачить терпіння, ніхто мене не спровокує на якісь неправильні та аморальні кроки, я дочекаюся, коли діти Ігоря підростуть і я зможу з ними розмовляти, як з дорослими людьми. Впевнений, що іншого шляху, ніж повне порозуміння, не буде. Бо саме вони є моїми повноцінними партнерами.

– Ім’я Івахіва деякі ЗМІ згадують у зв’язку із боргом «Луцьктепла» фірмі «Тепелен», і розповідають, що через вас місто може залишитися без тепла.

– У нас з Ігорем були напрямки в бізнесі, якими кожен займався окремо. Луцьку котельню на вулиці Карбишева Ігор купував сам. Колишні власники, а це – Олександр Кропива і Василь Столяр мали б підтвердити, що я не брав жодної участі в покупці.

За нашими домовленостями, я мав би ввійти в засновники цієї фірми, але я не став цього робити. Бо я не хочу, щоб хтось мене звинуватив, що після смерті Ігоря Мироновича я щось захопив. Тому я не вмішуюсь.

Натомість діти Ігоря Єремеєва – сьогодні в засновниках цієї фірми. А оскільки донька – неповнолітня, то співвласницею цієї фірми є і Тетяна Єремеєва, яка так любить давати інтерв’ю цим ЗМІ.

ПРО МОТИВАЦІЙНУ ЛІТЕРАТУРУ І ПРОВАЛИ «КОНТИНІУМА»

– Зараз дуже модно читати мотиваційну літературу. А ви читаєте?

– У мене більше по цьому спеціалізується син. Йому тільки 14, але я вже не пам’ятаю, коли востаннє бачив його за художньою книжкою. З ним можна легко говорити про макроекономіку, про ВВП… Коли у нас відпустка чи просто вихідні, він встигає мені розповісти все, що цікавого прочитав.

Якось мені порекомендували лектора, який навчає бізнесу. Я послухав кілька лекцій і зловив себе на тому, що почав сумніватися в рішеннях. Зазвичай я рішення приймаю швидко, а тут – починав згадувати, що ж мені розповідали... І заплутувався. На цьому лекції і закінчились.

Я розумію, що вчитись треба, і треба піднімати кваліфікацію. Але неправильно, коли вчать люди, які знають справу тільки в теорії.

У мене донька навчається в Лондоні (відразу скажу, що цього року закінчує навчання і працювати повертається в Україну). Лекції читають у неї генеральні директори провідних світових компаній, власники відомих брендів, справжні гуру, які мають безцінний досвід.

– Якось ми збирали спогади про Ігоря Єремеєва і один з його однокласників переказував його слова: «Усі знають історію мого успіху, але ніхто не знає, скільки по дорозі було провалів». Можете розказати про ці невдачі, з якими доводилося боротися?

– Перша – найбільш «шикарна», запамʼятав її на все життя. Ми тільки почали займатися підприємницькою діяльністю. Інфляція тоді йшла семимильними кроками, курси валюти змінювалися в рази. Ми вже на той момент трохи заробили, я якраз вирішив одружитися. Поїхав в село, щоб все організувати, а Ігор полетів закордон у справах. Приїжджає до мене на весілля, вже відгуляли, а потім зізнається: «Хотіли від фірми тобі на весілля подарувати «Мерседес». Але зараз в нас мінус…» і називає колосальну суму. Справа не в тому, що він щось зробив не так, просто стрімко обвалився курс.

І таких моментів було немало. Якось відправили дуже багато рафінованого цукру в Азербайджан, і з нами не розрахувалися… серйозний «кидок» був. Але взяли кредит на страшну суму, я таких грошей ніколи в руках не тримав. І працювали, працювали…

Тільки наша молодість допомагала нам це переживати. Ми навіть не усвідомлювали страху, знали: ще заробимо.

– Якось чула, що нібито Ігор Миронович знав напам’ять усю телефонну книжку, а ви вмієте «в голові» множити навіть чотиризначні числа?

– Ні, то легенди. Я – людина математичного складу розуму, а Ігор – творчого. Цим і доповнювали одне одного. Ігор – дуже креативна людина. Він фотографував, малював. А в мене мама – математик, я на республіканські олімпіади з математики їздив. Дійсно маю гарно розвинуту логіку і стратегічне мислення. Але я не вундеркінд, і множити «в голові» великі цифри не вмію.

– Чому «Континіум»? Хто придумав назву?

– Це була одна наша знайома з Рівного, звати її Ліза. Ми вже трохи займалися бізнесом і попросили, щоб придумала назву фірми. Вона і запропонувала «Континіум», з англійської це – безкінечність. Хтось казав «контініус», хтось – «консиліум»… Я навіть спочатку думав, для чого нам така назва складна, всі плутають. Але зараз задоволений, що залишили.

А лева, який на нашому логотипі, намалював хлопець, з яким Ігор в інституті разом грав в КВН.

ПРО БОКС НА МІСЯЦІ, ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ І ПОДАРУНКИ

– Нещодавно ви святкували день народження і інтернетом облетів ролик-запрошення, де ви на Місяці займаєтесь боксом…

– Все дуже просто. Спочатку я вирішив, що не буду святкувати день народження, але дружина зробила розумне зауваження: якщо не організувати одне святкування, то доведеться з усіма друзями окремо два тижні зустрічатися… От дружина і запропонувала зібрати всіх в «Ріксосі» у Трускавці, організацію взяла на себе. Питаю, що треба від мене. Каже: «Хороший настрій і потім знятися для невеличкого ролика». Треба – то треба.

Скинули мені сценарій, а я його не дивився. Дружина дзвонить, питає, чи читав, чи все підходить. Я не зізнався, що не читав, кажу: все добре. А коли вже треба було зніматись, глянув на сценарій… кажу, що якийсь несерйозний. Хотів навіть відмовитись. Але організатори мені пояснили – це жартівливе відеозвернення абсолютно нехарактерне для мене. Саме тому мої гості, яких я хочу запросити, будуть приємно здивовані, що заради них я пішов на такий гротескний крок. Гостям сподобалось. Та і мені також. Я вам не можу передати, скільки я отримав позитиву, поки ми знімали це відео. Оту хвилину разом з Педаном і Притулою ми записували дві години, так насміялися.

Це відео передавали на флешці усім запрошеним. А хтось вирішив, що це треба викласти в інтернет… Чи усвідомлював я тоді, що це може потрапити в інтернет і хтось може з цього глузувати? Напевне, що так. Але я не міг відмовити собі у задоволенні зробити для своїх близьких людей щось незвичайне. Щось таке, чого вони ніколи від мене не очікували. Тому я не про що не жалію. Та і, як кажуть, все, що з’являється в пресі, крім некрологу – реклама. Так що…

Потім ще в прайм-таймі одного з центральних каналів розповідали про мій день народження. Зрозуміло, в якому світлі… А я задумався: комусь, мабуть подякувати треба, що задарма зробили таку рекламу «Ріксосу»!

А якщо серйозно, що такого сталося? Чого я маю соромитись? Відсвяткував 50 років. Відсвяткував в Україні, в готелі, де я є акціонером. А де я мав святкувати? Чи я маю соромитися, що ми збудували готель такого класу? Треба було заїхати в Трускавець 12 років тому, коли там були суцільні розвалюхи. Чи, може, я маю соромитися, що в «Ріксосі» працює близько 700 місцевих мешканців? Що в Трускавець почали їздити туристи?

Це – не привід для сорому, а навпаки – для гордості. Бо ми будуємо не гірськолижні курорти в Швейцарії, а готелі в Україні. І це моя принципова позиція: ви не знайдете жодного об’єкту ні в моїй приватній власності, ні в комерційній за межами України.

– Свято все-таки вдалося?

– Вийшло хороше свято з чудовою програмою. Багато хто із запрошених телефонував дружині і питав, що подарувати, а вона радила дарувати виступи колективів.

Знову ж таки, журналісти розповіли, що виступала Полякова, ТІК, балет «Фрідом»… А чому ніхто не згадав, що також була рідна волинська «Чачка», яка об’їхала зі мною всі села округу? А ще виступав Михайло Поплавський. Я його запрошував як колегу по депутатській фракції, а він привіз колектив і вітав піснями.

– А що найоригінальніше вам подарували?

– З того, що вже встиг відкрити і побачити, це – боксерські рукавиці, які подарував Денис П’ятигорець і команда моїх помічників. Разом із рукавицями – автограф Олександра Усика і відео, в якому він мене вітає.

Із того, що мене зачепило до глибини душі – подарунки дітей. П’ятирічна донька записала вітальну пісню, а виступ сина зал просто розривав оплесками. Він сказав слова, які гордий буде почути кожен батько: Тату, я знаю, що ти хочеш, щоб я продовжив твою справу. Тату, я знаю, наскільки тобі важливо, щоб я не зганьбив прізвище Івахів. Тату, я тобі обіцяю, що не про мене будуть казати: «Це – син Степана Івахіва», а про тебе – «Це – батько Антона Івахіва».

Спілкувалися Юрій РИЧУК, Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help